Однокласники

Спогади про однокласників, які поїхали з початком повномасштабного вторгнення і історії тих, хто потрапили до БеркоШко після нього.

Соля

Соля була моєю хорошою однокласницею в БеркоШко. Так вийшло, що перша людина, з якою я познайомилася в цій школі, — це була Соля. Пам’ятаю, що вона любила аніме, ходила на заняття чирлідингом і добре знала англійську.

Ще пам’ятаю, як мені подобалася її жестикуляція та кучеряшки. Вона була дуже чутливою й любила тваринок, тому в мене асоціювалася з Флатершай.

Після початку повномасштабного вторгнення Соля поїхала за кордон, і відтоді ми підтримуємо зв’язок через Інстаграм і Телеграм-канальчики. У нас навіть є онлайн-школа для тих, хто виїхав, і вона відвідує там уроки.

Ще Соля приїжджала до України для презентації своєї книжки "Абетка війни". На жаль, я не змогла туди потрапити, але точно знаю, що це було класно.

Маша

Варуся

Я познайомився з Варусею ще у 2 роки. Ми з нею та Платоном були близькими друзями, бо майже не знали нікого іншого. Варуся була найвідповідальнішою з нас, тож переважно пояснювала батькам, що ми натворили.

Вона дуже добре вчилася і, здавалося, знала навіть найвипадковіші речі. Ми з нею любили фантазувати і постійно намагалися втілити ці фантазії в життя. Починалося все з палиць-мечів і магічних варив із молока та буряка, а закінчувалося тим, що ми викликали тіні бабайок і будували власні будівлі. Якими б ті будівлі хиткими не були, ми залазили в них і гралися в цілі міста та екосистеми, з власною валютою та проблемами.

Наприклад, у нас була гра "Дивний ліс". Ми були тваринами, що жили в лісі, укладали угоди за їжу й "билися" за територію. Просунутіші істоти робили кокони над землею з тканини, щоб залишатися в безпеці, а коли наставала "зима", нам справді ставало холодно, адже всі знімали кофти.

Також ми з Варусею дуже часто грали в "Правда чи дія", де вона ставила одні з найцікавіших запитань чи завдань.

Після 6 класу почалася широкомасштабна війна, і Варуся виїхала до Польщі, у Краків. Навесні 2022 року я бачився з нею, адже також був у Кракові. Варуся вчиться, хоч їй це не дуже до вподоби. Видно, що їй складно знаходити там друзів, і взагалі їй не дуже подобається, але, незважаючи на це, вона знаходить промінчики сонця там, де є, і максимально насолоджується їхнім теплом.

Вася

Тіна

У 2013 році я вперше потрапила до літнього табору БеркоШко. На жаль, я мало що пам’ятаю з того часу, бо мені було всього 4 роки. Але через 11 років, у 2024-му, батьки запропонували мені піти туди вчитися. Якщо чесно, я спочатку не дуже хотіла переходити з іншої школи, але зараз розумію, що це був правильний вибір.

Я не мала особливих очікувань, але знаю, що якби вони й були, то точно здійснилися б. По-перше, я не очікувала, що тут є пухнасті друзі та взагалі прикольні люди, але вони тут є :)

Я рада, що повернулася до БеркоШко, щоб навчатися тут у 9-му класі.

Тіна

Кузя

Кузя прийшов до нас у 4 класі. Він перейшов із державної школи, тож спочатку трохи вибивався. Але досить швидко він пристосувався й став невід’ємною частиною БеркоШколи. Хоча він не був дуже відповідальним, я чомусь хотів йому вірити й довіряти.

Кузя досить часто порушував правила, але я мимоволі ставав на його бік. Коли він чогось хотів, він забував про лінь і холод і сліпо прямував до своєї мети, якою б абсурдною вона не була. Він займався вітрильним спортом і грав на бас-гітарі. Також він любив повихвалятися, але не постійно, а тільки тоді, коли відчував, що це доречно.

Він не був хорошим, але точно не був і поганим. З ним було весело, страшно, захоплююче, і завжди хотілося робити те, про що сам навіть не подумав би.

Коли почалася широкомасштабна війна, він виїхав до Хорватії. Потім повернувся до нас на початку 8 класу, але, провчившись неповний рік, знову поїхав до Швеції. За цей час в 8 класі я помітив, що він дуже змінився й подорослішав.

Я дуже сподіваюся, що ми скоро знову зустрінемося й підемо в чергову пригоду.

Вася

Ілля

Ілля — однокласник, який доєднався до школи восени 2021 року і провчився і 6 класі до початку вторгнення. Ми познайомилися майже одразу після його приходу, перед початком уроку. Він швидко зав’язав знайомства майже з усіма, що демонструвало його бажання розширити коло спілкування.

Після вторгнення Ілля виїхав до Варшави, де живе й досі. Коли в мене з’явився Телеграм улітку 2022 року, ми з ним спілкувалися найчастіше.

Улітку 2023 року під час табору в Берко він повернувся на кілька днів. За цей час він показав нам аніме "Твоє ім’я", після чого знову поїхав до Варшави. Ілля сказав, що навряд чи приїде в Україну найближчим часом.

Федір

Власта

Насправді, ще з 1 класу я мала піти в БеркоШко, тим більше, що жила всього в чотирьох хвилинах від школи. Проте цього не сталося через мою адаптацію після садка. Після ситуації в Рубіжному кожен переїзд був для мене складним, адже з кожним разом усе важче було залишати знайомий простір. Тому ми обрали школу біля садка, де було багато знайомих облич.

Але вдруге мені вдалося потрапити до БеркоШко!

Влітку 2022 року я залишилася в Хмельницькому, а до Києва повернулася у вересні. Тоді я нічого особливого не очікувала: сиділа на дистанційному навчанні в загальноосвітній школі та почала знову ходити на гуртки. Моя мама працює на Суспільному радіо, і якось вона домовилася з Валею про запис документального радіофільму.

Мама була вражена, наскільки в цій школі комфортно, цікаво й гарно! Тож уже наступного дня після того, як мама відзняла матеріали, я пішла в БеркоШко на 7 клас.

Тепер я тут уже 2 роки!

Ден

...

Ніка

Мама хотіла відправити мене в цю школу ще з першого класу, але тоді клас уже був переповнений.

Я хотіла перейти в іншу школу, бо вчителі в моїй державній школі були досить специфічними. Ми розглядали кілька варіантів (хоча, якщо що, я могла залишитися в старій школі — там не все було прям жахливо). Одного ранку мама сказала щось на кшталт: "Є одна класна школа, не хочеш піти подивитися на неї?" Ну, я й погодилася — що я втрачаю?

До цього я навчалася в цій школі онлайн протягом року, але тепер прийшла туди особисто. Перше, що мене здивувало й трохи збило з пантелику, — це те, що школа була далекувато. Ми оглянули школу, вийшли до лавки на вулиці, щоб обговорити деталі з Валею, і якось усе швидко вирішилося. Так я на рік потрапила в цю школу.

Діти спочатку здавалися дивними, але вчителі були хорошими, тож усе виявилося нормально. Десь за місяць-два мені стало простіше, і я вже почала активніше брати участь у житті школи.

Я не шкодую про це рішення.

Ян

Коли почалося повномасштабне вторгнення, я виїхав із Києва до Хмельницького разом із сім’єю. Навчання я продовжив онлайн, але це було дуже незручно й неефективно.

Через місяць я повернувся до Києва й дізнався, що мій клас майже повністю виїхав з України. Мені запропонували вчитися у змішаному класі, але це мені не підходило. Я продовжив навчатися онлайн ще кілька тижнів, поки одного разу мама не покликала мене й не запропонувала спробувати піти в БеркоШко хоча б на один день.

Мені дуже сподобалося, і я вирішив перейти з онлайну до цієї школи. Тут я оцінив багато речей: смачну їжу, вишеніжку, щирих людей і затишний дизайн школи, який створює відчуття, ніби ти вдома. Я був щасливий.

Однак одного дня я дізнався, що один із моїх друзів повернувся й навчається у державному закладі з поглибленим вивченням математики та природничих наук. Мені здалося, що було б чудовою ідеєю перейти до нього.

Мені було дуже сумно залишати БеркоШко, але тоді я вважав, що це правильне рішення. Спочатку все здавалося непоганим, але з часом ставало лише гірше. Учителі були неуважними до учнів, вимагали лише вивчення матеріалу з підручників без практичних знань, і навчання ставало все важчим і нуднішим. Люди там здавалися мені, наче зомбі, які просто ходять туди й назад.

Коли настало літо, я зрозумів, що ще три роки такого навчання я не витримаю.

Саме тому я запропонував повернутися назад у БеркоШко. Я відчував, що повернення було лише питанням часу. Це було ніби мене відпустили в той жахливий ліцей із прив’язаною до мене гумкою, яка постійно тягнула мене назад.

І ось я знову в БеркоШко, пишу цей текст і навчаюся в цій чудернацькій, але прекрасній школі.

Лі

— Що ти думаєш щодо нової школи?

— Ще одна? Не знаю навіть...

— Вона пов'язана з моєю давньою школою, "Аіст", пам’ятаєш? Я розповідала тобі про неї. Тоді одна зі співзасновниць була моя мама. Вона зібрала батьків, які хотіли створити невеликий комфортний заклад для своїх дітей, зокрема й для мене. Пам’ятаю, як це все починалося в квартирах батьків, які просто горіли бажанням навчити своїх дітей. Потихеньку вони побудували школу. Я тоді там подружилася з дівчатами, з якими, до речі, досі спілкуюся. Одна з них — Аня, у якої є сестра Катя. Ми з нею теж добре приятелювали. Катя подорослішала й створила свою школу — БожеВільну школу.

Я ж до чого: у Києві відбулася подібна історія. Група батьків із великими мріями та проєктами для своїх дітей створила невеликий навчальний заклад...

Поки мама мені це розповідала, єдині думки, які пливли в моїй голові, були про те, наскільки мені не хотілося міняти школу вже в дев’ятий раз. Вона щось говорила про те, як співзасновники БеркоШко та БожеВільної школи приятелюють, наскільки це все могло б бути прикольним, і що мені варто хоча б спробувати піти в Берко.

— Привіт! — вигукнув хтось, і за цим я почула ще кілька голосів, які також зі мною віталися. Я помахала їм у відповідь.

Хтось гойдався в гамаку, хтось сміявся, а більшість людей ходили босоніж. І це чомусь мене налякало. Вибачте.

Я піднялася сходами, розглядаючи кожну деталь цього місця. Десь були малюнки, десь — вм’ятини чи дірки, які хтось, мабуть, пробив головою. Далі я звернула увагу на цікавий інтер’єр та величезний малюнок на стіні. Там був намальований Ісус, але мені пояснили, що це Скрябін.

Кожна парта була розмальована: в когось — лисиці, в когось — котики або рослинки. Завжди цікаво спостерігати за проявами творчості та індивідуальності людей.

— Можеш вибрати собі будь-яку. Можливо, якось теж розмалюєш. :)

Це був перший день літньої школи в БеркоШко — тиждень для швидкого повторення програми фізики за 7 клас. Через війну її проводили лише онлайн, і майже ніхто нічого не запам’ятав. Зрозуміло, що онлайн неможливо адекватно показати досліди чи пояснити, як працюють сила тертя або коливання. То мікрофон не працює, то інтернету нема, або в теперішніх реаліях хтось сидить у бомбосховищі через обстріли.

Після того тижня мене додали в спільну групу в Телеграмі, а у вересні тато підвіз мене до школи.

— Хорошого навчального дня! — вигукнув він, заводячи машину.

Я відкрила двері школи, розуміючи, що це новий початок із новою історією.