Дім
Історії про дім і буденні речі, які змінились під час війни
Ірпінь
Повернімося до 23.02.22. Ми тоді ще жили в Ірпені 🤍.
Я згадую, як увечері чую слова мого тата, що біля наших кордонів стоять 100 тисяч російських солдатів. На той момент ми ще не знали, що може статися. Але того вечора ми пішли в гості до моєї хрещеної та її сім’ї. Ми пили чай, і моя хрещена сказала, що треба тікати з Ірпеня. Мама ж сказала, що навряд чи буде війна, але, на жаль, вона помилилася...
О п’ятій ранку 24.02.22 ми почули літаки над будинком. У нас було 15 хвилин на збори, бо, якби ми вийшли хоч на хвилину пізніше, застрягли б у пробці на виїзді з мого улюбленого Ірпеня. Але ми виїхали дуже швидко з рюкзаками на плечах і собаками в руках.
02.03.22 нам повідомили, що російські терористи зайшли до мого рідного Ірпеня. Вони руйнували моє місто цілих 26 днів. 28.03.22 нарешті моє місто звільнили.
Перенесемося до 24.05.22. У груповий чат нашого будинку надіслали фото, як горить наш будинок. Туди був приліт зверху, а потім його ще розстріляли з танка. Але чим завинив наш будинок російським терористам, досі невідомо.
Зараз, 15.11.24, війна все ще триває, але ми відбудовуємо нашу квартиру. Для мене мій Ірпінь завжди буде містом-героєм. Обожнюю його всім серцем 💗.
Тіна
Виноградар
Моє ставлення до дому після початку війни не сильно змінилося через саму війну. Але загалом ситуація така: я живу на Виноградарі, який можна назвати радянським звалищем (хоч і не буквально).
Справжнє розуміння, де я живу, прийшло не через війну, а через радісну подію — появу пса. Коли він трохи підріс, мені довелося почати його вигулювати. І тоді я зрозумів, у якому срачу я живу.
Квартира — це просто жах: узимку дуже холодно, а влітку нестерпно жарко. Будівля — зборище наркоманів і алкоголіків. Перед будинком постійно ходить якийсь алкаш, який зі всіма вітається. Спочатку це здається навіть нормально, але якщо він зайде в ліфт, то той ліфт потім хочеться просто закрити. Таке враження, що там не просто був алкаш, а вибухнула ядерна боєголовка, яка замість радіації випустила абсолютний запах жаху.
Навколишні будинки — не краще. Біля мого дому є сквер імені Скрябіна. Звучить ніби круто, але насправді це збірка алкоголіків і малих дітей. Там дуже засмічено: кістки, сміття — усе це повсюди. Гуляти в такому просторі просто неможливо.
Найгірше те, що всі там говорять російською, що додає ще більше неприємних відчуттів. Через це в мене почали з’являтися дуже нехороші думки.
Тому, якщо ви живете на Виноградарі, раджу купити навушники й затичку для носа. А якщо ви плануєте туди переїхати — краще не робіть цього заради власного спокою.
Ростик
Кабани
У нас біля села був ліс. Це сталося на кордоні між селом, де я живу, і сусіднім. Там була велика огороджена площа, де жили кабани. Їх там розводили, а заодно вони там і жили.
Коли почалася окупація, рашисти були саме в тому лісі. Вони зламали ту загорожу, і всі кабани вирвалися на свободу.
І тепер бігають по лісі.
І ЗАРАЗ ТЕЖ.
Моя подруга живе просто там, біля лісу, і її тато зняв на камеру, як під їхнім парканом товчуться кабани.
Це історія про звільнення кабанів.
Маруся
Перший день народження під час великої війни
Спочатку все починалося добре: я прокинулася, ми поїли тортик, і мама купила повітряні кульки. Але коли вона їх купувала, трохи здивувалася, бо вони були дорогі. У кульках були вбудовані ліхтарики, які блимають то синім, то червоним. Вона цього не знала, але все одно їх купила.
Після цього ми трохи посвяткували, і вже під вечір поїхали в піцерію. Коли їхали туди, було ще світло, а коли поверталися – вже темно.
Ми жили в такому будинку, щось на кшталт готелю для біженців. На нашому поверсі сиділа жінка, яка спостерігала за всіма квартирами. На дверях не було замка, тому ми зробили собі ключ, але забули дати один цій жінці-наглядачці.
Коли ми повернулися, біля наших дверей стояли двоє військових і троє поліцейських. Вони стукали в двері. Все склалося так, що йде війна, у квартирі блимають якісь ліхтарики – то синім, то червоним, а на дверях замок, про який спостерігачка нічого не знає.
Ми приходимо, бачимо це все, біжимо відкривати двері й пояснювати, що це просто збіг, і ми ніякі не диверсанти і не росіяни.
Коли ми відкрили двері, вони повністю обшукали нашу квартиру й полопали половину кульок.
Я захотіла взяти одну кульку з собою в піцерію, але коли ми прийшли, поліцейські і її лопнули.
Сєня